Коли не пишутся вірші

 Коли не пишуться вірші, а в голову вкрадаються дивні думки, потрібно лягти спати якомога швидше. А коли спати не можеш, і сон тебе не воліє прийняти? – Маєш пити, напиватись. Тоді думки стають ще більш дивними, але реалістичнішими. Головне себе не жаліти. Можна піти пішки по місту, сховатись в кутку кавярні або блюз бару, попиваючи пиво з високого кухля. І от ти п`яна, дивна і самотня блукаєш по нічному місту, шукаючи, бодай найменшого натяку на вихід. Зустрічаєш людей, не багато, тих, що загуляли десі і повертаються додому, бо вибігли в домашніх капцях за цигарками. А в вухах навушники, з яких точно лунає не весела музика, а та, що відповідає твоєму настрою.

 Тебе ніхто не бачить, ніхто не чує твоїх думок. Навіть Бог спить такої темної і тихої ночі. А ти кричиш! Мовчки, не випустивши жодного звуку з губ. Ти кричиш про допомогу, про те, що ти от-от потомне у безодні! І вона, лепка і холодна затягає тебе далі і далі. Кроки стають більш швидкими, неначе вони врятують тебе, ніби ти зможеш побігти і сховатись від цієї лячної порожнечі і самотності. А куди тікати? Від кого? Від самого себе?

А ще вчора ти була така вдоволена собою, бачила попереду своє життя, таке довге і щасливе, планувала відпустку і зустріч з друзями ввечері у неділю. У тебе є друзі, ти маєш хорошу роботу, диплом і квартиру. Ти не маєш просити у когось грошей, щоб купити собі келих вина, і все в твоєму житті, здавалося б, чудово. Але що ж так гризе, не дає дихати повними легенями, заважає писати, лягати спати і штовхає на нічні прогулянки сплячим містом? Як довго ще ти будеш блукати у пошуках тепла, без якого найяскравіше життя здається прісним і безглуздим?До першого погляду, до першого слова, яке промовить той незнайомець… І от ви вже добрі приятелі, він запрошує тебе, ти не відмовляєш. Він жартує, а ти смієшся. Він цілує, а ти відповідаєш. А потім він кричить, і тут ти зраджуєш своїй звичці погоджуватись – ти мовчиш. Мовчки йдеш. І знову пишеш чудові вірш, годуєш музу своїм сумом, а вона вдячна, відповідає тобі найкращими рядками, які має. Ти лягаєш спати в сльозах: від розпачі і радості! Ти можеш писати, можеш говорити про свої почуття! Друзі підтримують тебе, і от ти знов найкраща у світі, ти мудра, обережна і досвідчена. Тобі ніхто не потрібен, щоб відчувати впевненість. В якийсь момент ти зрозумієш: почуття покинули тебе; Ти – незалежна. Граєш поглядом з кимось у ресторані, ідеш до клубу, потанцювати з нецікавими незнайомцями, а сама вже знаєш – зовсім скоро порожнеча знов проковтне тебе, як ковтаєш ти коктейль за коктейлем. І знову не пишеться, знов безсоння і нічні прогулянки. В голову лізуть дивні, хоча реалістичні думки: Коли ж це припиниться, як довго ти будеш вдихати повітря без смаку? – До першого погляду, до першого слова, яке промовить той незнайомець…